Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, зобов'язання з кредитного договору передбачає єдиний обов'язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом. При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Позивач в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача-1 заборгованості за кредитним договором в сумі 106 666,00 грн і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки договір про погашення особою-1 заборгованості відповідача-1 за кредитним договором та укладений між банком та відповідачем-2 договір про розірвання договору іпотеки є нікчемними згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", борг відповідача-1 за кредитним договором у сумі 33 198 247,49 грн є несплаченим. Указуючи на можливість сплатити судовий збір за майнову вимогу лише в мінімальному розмірі, позивач просив стягнути з відповідача-1 заборгованість в розмірі 106 666,00 грн боргу за кредитним договором і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг за кредитним договором у розмірі 106 666,00 грн. У решті позову відмовлено. У зазначеному рішенні суд першої інстанції встановив, що факт повернення вкладу особі-1 за договором банківського вкладу не дає підстав вважати нікчемним правочин щодо погашення ним наявної заборгованості відповідача за кредитним договором. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не враховано приписів частин четвертої та п'ятої статті 216 ЦК України, а матеріали справи не містять доказів звернення позивача або іншої заінтересованої особи з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. При цьому суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не надає жодній особі права самостійно, тобто без вимоги до іншої сторони або звернення в разі її відмови до суду, застосовувати наслідки недійсності нікчемності правочину. Тож місцевий господарський суд вважає безпідставним твердження позивача про те, що правочин щодо погашення особою-1 наявної заборгованості відповідача за кредитним договором у загальному розмірі 33 198 247,49 грн шляхом внесення готівки до каси банку є нікчемним. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив, що заборгованість відповідача-1 за процентами становить 2 353 569,01 грн. Тож оскільки заборгованість за процентами належить до загальної заборгованості за кредитним договором, місцевий господарський суд задовольнив позов у частині вимог про стягнення 106 666 грн боргу за зазначеним договором у вигляді нарахованих та несплачених відповідачем-1 процентів за користування кредитом. Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, заявлені як наслідок нікчемності укладеного між банком та відповідачем-2 договору про розірвання договору іпотеки. Зважаючи на відсутність підстав вважати вищевказаний договір нікчемним, господарський суд відмовив у задоволенні позову в цій частині позовних вимог. Верховний Суд підтримав позицію місцевого та апеляційного судів про часткове задоволення позову з огляду на таке. Оскільки заборгованість відповідача-1 за кредитним договором була сплачена, що підтверджується випискою з особових рахунків відповідача-1, а несплаченими залишилися проценти за користування кредитом, заборгованість за якими належить до загальної заборгованості за кредитним договором, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача-1 заборгованості в сумі 106 666,00 грн. Господарські суди, встановивши, що позивачем відповідно до вимог статті 33 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) не було доведено, що укладений між банком та відповідачем-2 договорів іпотеки є нікчемним, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які були заявлені як наслідок нікчемності зазначеного договору. (Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 916/1475/17. Інформація згідно Довідки Верховного суду за результатами вивчення судової практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням банківського законодавства за період з 01.01.2018 по 30.11.2018
