За положеннями ЦК України: - позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256); - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257); - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (стаття 261); - позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267). Отже, позовна давність за вимогами кредитора про сплату процентів за користування кредитом, здійснення якої відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати кожного чергового платежу. Банк звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до товариства про стягнення 1 602 028 грн заборгованості за процентами згідно з кредитним договором за період з 01.11.2015 по 31.10.2016. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.07.2017, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, позов задоволено частково; з товариства стягнуто на користь банку 1 598 379,51 грн заборгованості за процентами і 23 975,69 грн витрат зі сплати судового збору; у частині стягнення 3 648,49 грн заборгованості за процентами відмовлено. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що вимога стосовно стягнення з позичальника за кредитним договором процентів, сплата яких є істотною умовою цього договору, є основною (а не додатковою) вимогою і подана товариством заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає. Залишаючи без змін судові рішення у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу на таке. У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність (стаття 257 ЦК України) за вимогами кредитора про сплату процентів за користування кредитом, здійснення якої відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами (у цьому кредитному договорі така періодичність, як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, встановлена), повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати кожного чергового платежу. Подібну правову позицію було викладено в постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 6-249цс15, і Касаційний господарський суд не має підстав для відступу від неї. При цьому, як вбачається з установлених судовими інстанціями обставин справи, ні дія кредитного договору, ні зобов'язання за ним щодо сплати процентів на час розгляду цими інстанціями справи не припинилися, і сплив позовної давності щодо стягнення суми заборгованості за цим договором не означає такого ж спливу стосовно процентів як періодичних щомісячних платежів за тим самим договором. (Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 924/18/17) Аналіз практики вирішення відповідних спорів свідчить про поодинокі випадки, коли виникали складнощі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів за користування кредитом. Так, у справі № 444/9519/12 постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.03.2016, яким скасовано рішення суду першої інстанції, залишено без змін. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосоване лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу в межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Установлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальникові розміру щомісячних платежів. Тож за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
